К черту блюз)))))

Книга не написалася твоєю до болі теплою рукою. Такі крововиливи поміж споріднених ночей, солодкі пінні вуста. Вам туди, ви згубили шлях. Вам до мене, ви руку простягайте назустріч рідкому склу, ви - ідеальне творіння. Люба, ви, переплутали гуркіт потяга та шелест пальців, ви переплутали мене з росою на скронях. Щось тремтіло між секундами, щось переходило водяні простори, щось пестило і неперестаючи сміялося, мов дика химера. Я допомагатимо знайти вірний шлях між білосніжними відрізками тканини, там де тепло, вам туди, там де дихаю, вам туди, там де торкаються руки, спішіть швидше, знайдіть мене серед холодних шовків, швидше, швидше.

У весняних садах

Не рятуйте своєї душі – вона не втрачена, не співайте просторам – вони приречені
Ваші втомлені руки понад світом
Ваші втомлені вуста понад часом
Ваші втомлені плечі понад небом
Ваші втомлені ноги – тремтливі
Ваші пальці лишають сліди
Ваші груди дихають хижо
Там де мить, там вічність
Де був час, ваше дихання
Де зима – пекельне колихання
Де суть – виникає образ
Де образ – сховались сліди
Ваші сонні порухи
Ваші сонні запахи
Ваші сонні руки
Ваші сонні пестощі
Нічні вікна
Ніколи не небезпечні
Нічні звуки, ніколи не різкі
Нічні стіни, ніколи не білі
Нічний гість, досвідчені руки
Тіло стає цукровим
Живіт стає медовим
Волосся пахне дубовою корою
Шкіра – випещена
Передсвітанок, тиша.

Написала на стіні слова. Вона написала. Що значили? Хороший стимул для підвіконної стрибунки: "Залишатися на землях, що Люцифер перетворить у звужений коидор перед самою дірою лави, великий гріх, велика кара". Прямо таки втиснув її у стіну, прямо таки перетворив на віковічний пил, щоб розвіятися могла за сонцем, стаючи золотими піщинками проти соняшного блиску.Стискував її маленькі тендітні руки, щоб водою стікали на спраглу землю. Висмоктував її останні сили, щоб туманом стала, перетворюючись на молочне видиво.Ноги, такі ще дитячі, такі ще невинні, були перетворені у кам'яні брили, йти не могла, дихала ледве, але залишилося лише одне, що билося, що крутилося, вивертаючи все назовні, то серце було, ще те виспівувало незграбні мелодії.

- Втома... ти відчуваєш втому... Історико-героїчні легенди примушують тебе тремтіти і боятися...
- Я-втома. Я відчуваю втому... Скоро, прибуває вода, починає змивати і підіймати тисячі мостів, ти чомусь стоїш на іншому боці.
- Ну що ж, взяла собі в друзі Люцифера, підступну ранкову зорю, спокусившись, закривавила свої ноги, свої стегна, свою вірність. Думала, що гріхи стають прозорими. Ти так, серце моє, думала.
- А ще я думала, що нічого гіршого зробити вже не можна, але помилилась. Виявилося, що можна. Зійти ти набога з цього мосту, я не можу кричати!
- Вибачай твої гріхи мене не пускають, я хочу до тебе, ти-втома, ти-літня спекотна втома, ти-солодкий пил від соняшних квітів, ти-магічний захід сонця, але ти -закривавлена, ти-найніжніша для моїх рук, але ти- стала відчуттям всесвітньої катастрофи! Навіщо ж ти так забруднила воду... Якби ж я врятувати тебе щніг...
- Не рятуй, не зможеш вже! Вода надходить, вона змиває, вона зараз мене знищує.

А .Рембо
Первый вечер

Она была полураздета,
И со двора нескромный вяз
В окно стучался без ответа
Вблизи от нас, вблизи от нас.

На стул высокий сев небрежно,
Она сплетала пальцы рук,
И легкий трепет ножки нежной
Я видел вдруг, я видел вдруг.

И видел, как шальной и зыбкий
Луч кружит, кружит мотыльком
В ее глазах, в ее улыбке,
На грудь садится к ней тайком.

Тут на ее лодыжке тонкой
Я поцелуй запечатлел,
В ответ мне рассмеялась звонко,
И смех был резок и несмел.

Пугливо ноги под рубашку
Укрылись: "Как это назвать?"
И словно за свою промашку
Хотела смехом наказать.

Припас другую я уловку!
Губами чуть коснулся глаз;
Назад откинула головку:
"Так, сударь, лучше... Но сейчас

Тебе сказать мне что-то надо..."
Я в грудь ее поцеловал,
И тихий смех мне был наградой,
Добра мне этот смех желал...

Она была полураздета,
И со двора нескромный вяз
В окно стучался без ответа
Вблизи от нас, вблизи от нас

 
Люба моя стояла на вершині непідступних  задоволень і сама, того не відчуваючи кликала мене своїми вустами. Вінок я сплела їй із пелюстків найніжніших ромашок і попросила вітер розвіювати її волосся. Вона -вірна, вона та, до кого ніколи не підкрадалася тінь знечищений, знікчемнених останків людських чеснот. Вона вірила і я вірила, а там, куди пробивався світанок, який розливав світло полями найніжніших променів сонця, грала сонячна соната. Співчувай місячному світлу, воно не таке ясне. Вона казала про те, що життя досить коротке, а мій аромат надто солодкий, а подих переплетено гарячий і очі блищать чистіше глибин темних річок. Коли так сталося, що вона підіймала руки до вогняного шару, на зяп'ястях відсвічувалась вся тендітність тілесних зіткань і передчувань. Що там буде попереду? Буде гора сенсу життєвого, тепло літніх нічних звершень і шкіру обпещуюче сонце, пелюсткові сни та незліченні смаки. Вона грала із сонячним промінням, вона підкидала його і плела мені коси, вплітаючи туди тисячи незримих ниток сонця, тоді вона кохала. 

Кохана моя, шукала іскру від зірки. Швидкоплинне сяйво місяця дарувала відхолоджене і відживше сяяння, не гріло, не пекло, але освічувало шлях і обличчя твоє. Хто залишив ніжні сліди на першозеленій траві, по яким я бігтиму і занурюватимусь у вологість росяних, нічних трав зелених? Ти, коханко, тільки ти. Коли зорі сходили і знову місяць сходив, ми бігли до струмка в лісі, найчистішого струмка із морозними водами, які могли змити всі брудні сповіді дня минулого. І бавилися, бавилися, розповідаючи дивні , неілюстровані казки. покохали.

Крізь шибки пробивався світанок, дуже медовий, такий, яким би тільки упиватися, як тобою. Він грав на арфі і кликав птахів до тисячіголосого хору, він насолоджувався і ніжно, трохи лукаво посміхався. Ти- найкраща, ти- передчуття всесвітньої свободи і упивання безпросторовими солодощами, фіолетовий бриз та теплі волошкові хвилі. Ти- єдина, ти -непідробна, ти- найдорожча.

Сиділа сьогодні вдома, бо десь протягнуло мені вухо і воно, уявіть, собі дуже болить. Так мало того, що болить, тут ще й температура вночі була. Щось останнім часом мене дивні болячки переслідують... Так ось вдома сиділа і почула спів пташок.  І сто вершків щастя, я згадала весну. Я млію, кли починають квітнути дерева, я не можу, в мене таке бажання зберегти це все навіки, прямо таки, упиватися без країв тим квітом і тими теплими та незрівнянними днями. Коли після теплого весняного, травневого дня, приходить вечір, в повітрі сотні ексклюзивних ароматів, і від солодкої та приємної втоми гудуть ноги, то радість. 

Значить, писати дипломну роботу -велика справа, а коли не виходить? І ж часом голова в мене варить і такі тези викидає, що я і сама собі дивуюсь, а іноді дивно-придивно починає тупити. Треба перезагрузку робити, щоб не засмічувалась, бо вірусів дуже багато.  Ну я так сяду, як рироджена герцогиня, і як видам дипломну, та за ніч, раз два і готова.

Вікторія будь моєю коханкою.